Бачимо не віщі, а просто з себе пригодницькі сни, ніби вичитуємо з книжки. Але й та книжка, й простий її читаченько десь заховані в комірці нашої-ж душі. Комірку замкнено, але ключ у замку.
Це показує, що сама душа відносно вільна від ваготи нашої великоцінної пам'яти та коштовного досьвіду, се-б-то від того, що й становить нас, що наче-б-то й є ми. Якась міцна ниточка таки висить, а коли й бренить, то тільки так: щоб не лячно було сидіти. Але як уже злопотиться крильми, то шворка та буде непотрібна, легка й невтяжлива для руху.
І куди полетимо? Ах, хіба-ж я знаю...
Немає коментарів:
Дописати коментар