Срібне горло

Бажан, Рильський, Тичина... Поет — природжений мові заступник, її, як колись ошатно казали, судовий оборонець. Він може десь мати собі якісь ідейки, грішки, але в мову ходить у білій льолі, скупаний і босий.

А тут із поетів поробили судців мовиних і прокурорів. Хто, де й коли домислився до такого злочинства? Вже й кістки ні від кого не лишиться, вже й пороху, а вирок мові, підписаний не катом, а заступником-оборонцем, горітиме в байдужій пітьмі віків. Горітиме присуд знавців-мудреців: мусить узяти за руку чужинку й пошкандибати до ями.
Що за сьпівців понароблювала собі доба з тих, хто зміг не вмерти! Повен ківш розтопленого олива випиває срібне горло й сріблясто, білено, луджено визнає: "Плавлений свинець!"
Грати? Ґрати? Навіщо та літерка "ґ", той тинок між театром і тюрмою? Абетка зімкнулася, тільки брязнули баґнетами букви: Б, Р, Т — Бажан, Рильський, Тичина...