Раптове пришестя

 Для мене вже багато років Сьвята неділя є люстрово симетрична Білому тижневі. Спершу ти є притомний при нестерпній муці Чоловіка, а далі ти присутній при духовному ядровому вибухові буття Божого: здається, що вигоряєш у мізерному гріховному єстві, наче верчик соломи, а не сьвічка. Потім завикаєш. Чоловік до всього завикає, навіть до спроквільного спровадження Божого по раптовому Його пришесті.
Довго думав, чи слушно буде мені таке писати? Це навіть не теологумен, а просто перечування. Важко почути в собі ласку Духа Сьвятого, ще важче носити її в собі, як сьвічку в ліхтарикові. Поки ти в хаті, серед своїх, усе в усіх ясно горить. А як ідеш на вулицю, на вітер, — все гасне та гасне. Й огурно вертаєшся до хати — вхопити вогню. І там не займається, що тільки запалиш...
Згадуєш переляканих, розгублених учнів Христових, як ховаються вони по схронах, як бояться того, що здається їм правдою. І це коли? Після Воскресення! Іде поголоска, що десь-таки Він єсть, але лячно й того, й сама чутка жаска.
Трохи призвичаїлися, стромляли пальці в рани, так до Вшестя. А далі знову: пришле що, не пришле? І так до Сьвятого Духа. Чи всі учні приподобилися? Кого загубили дорогою?
Давно це було, ми ніби знаємо відповіді на всі питання, позамикали всі зарослі стіною двері. Хто вірить у ті відповіді, а хто — ні. Найбільше байдужних. Нашого сьогочасника слід розважати, инакше як-раз ізнов збайдужніє.
Але щось таки повторюється що-разу...
Ясно, що це питання схоже на те, чому всі люди таки недугують і вмирають і після хрещення. Є багато відповідів, отже, немає жадної...