"Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом..." А чого зірвався? Майбуть, квапився, римським звичаєм, на війну. Дороги підсохли, коні не грузнуть, можна сунути на чуже — рік починається. Март — Марсів місяць.
Але хіба-ж можна так казать? Правда твоя, пуристе-чистію! Прийшов марець — задер бороду старець! Не потрапив на війну, ще замерз під тином у марці.
Але: "В марці завсігди вже береза зовсім зелена, — тим-то його й прозвали березозолем". І пішло все обертнем: березень, березіль, березіль, березотік. І втік удавнений, культурний март. Покривдився старий: ліг коло задубілого старця та й собі гордо бороду задер.
А що-ж апріль? Зірвався! Набростився! І розпишнився вже як квітень-цвітень. Весна в розповні, війна в розпалі...
Теплий апріль, холодний май — то буде жито, як гай. Весна кінчиться травнем-місяцем. А війна? А війна війною... Богиня Майя, богиня Маєста вийшли подивитися вслід Марсові, через заквітчану голову Апрілісову вийшли підглянути. Вже закурилося за Марсоньком. Стали обі май у посліді...
Не гостри зубки на чужі шматки, а свій май, тоді й кусай. Май добру натуру, не приймеш карности на шкуру. Або ще: на щастя вселяке май серце однаке. Наше любомудриє, теж про май... А чехи гадають, що то květen. Хоч що хоч їм, а вони таки своє провадять.
От укрилося все маєм, зіллям-травою: коли місяць май, кождий собі дбай. Бо вже скоро зачервивиться, закомашиться червень-червець. Червцева юнь Юнонина. Чисто тобі Котляревський! За його то так і казали в церкві на той місяць — юнь.
А за юнем — юль. Липець по нашому. Що, не липець, а як? Ага — липень! Липа квітує, всі бачать. Ґедзень для коней, а від ґедзня кивень у них настає. Цезареві липцьові ґедзі не докучали, він той місяць навидів, з п'ятого першим зробив.
Серпень то серпень, вибачайте на тому всі Авґусти, Авґустовичі, Авґустівни, не буде вам іменин! От тепер те жито, як гай — знай жни собі.
А далі сентябрь, стародавнє — жовтень. Нубо годі, а де-ж вересень? Відповідає Грінченко увагою: "Съ этимъ значеніемъ въ словаряхъ Левченка, Уманця і Спілки, Тимченка, въ «Основѣ» 1862, № 9, въ новѣйшихъ календаряхъ: «Рідного Краю» на 1907, «Просвіти» на 1908, «Промінь» на 1908. У галичанъ — октябрь, а для сентября у нихъ — вересень. Желех."
От тобі й маєш! Загубився місяць! І цього вже вилами з ставка не виколупаєш. Стривайте, в римлян-же місяці були пронумеровані, щоб не покрали бува: сьомий (septem), восьмий (octo), дев'ятий (novem), десятий (decem).
Але таки покрали! Паздерник, паздернь у наддніпрянців суть, а жовтня нема, зразу листопад. Жовтень заховувався по галицьких календарях. І таки справді: в нас уже в "вересні" все жовте, а в "жовтні" все падає.
Далі ноябрь або-ж грудень. Холодна земля вже грудками береться. От тобі й дев'ятий місяць!
І далі вже студень у нас. Поверни мені мого наддніпрянського студня, галицька "Просвіто"! У вас і в Польщі ще грудки, а в нас уже студено!
Січень січе, на те він і генварь. Гріє це якось, хоч і зимно. А за січнем — син його лютий, сішненко. Що нам той Янус, той Фебруус етруський-европейський? Нащо мені музики, маю свої язики! В нас "Сішненко казав: як би мені батьковиї літа, то я б бикові третякові ріг ссадив, а дівці семилітці коромисел до плечей приморозив."
Місяць лютий питає — чи обутий? Обутий-обутий, взули нас, спасибі! В чоботи й патинки військового зразка — дуже вже модні. В них і виходимо знов стрічати Марса з тим маршовим марцем його...
Але хіба-ж можна так казать? Правда твоя, пуристе-чистію! Прийшов марець — задер бороду старець! Не потрапив на війну, ще замерз під тином у марці.
Але: "В марці завсігди вже береза зовсім зелена, — тим-то його й прозвали березозолем". І пішло все обертнем: березень, березіль, березіль, березотік. І втік удавнений, культурний март. Покривдився старий: ліг коло задубілого старця та й собі гордо бороду задер.
А що-ж апріль? Зірвався! Набростився! І розпишнився вже як квітень-цвітень. Весна в розповні, війна в розпалі...
Теплий апріль, холодний май — то буде жито, як гай. Весна кінчиться травнем-місяцем. А війна? А війна війною... Богиня Майя, богиня Маєста вийшли подивитися вслід Марсові, через заквітчану голову Апрілісову вийшли підглянути. Вже закурилося за Марсоньком. Стали обі май у посліді...
Не гостри зубки на чужі шматки, а свій май, тоді й кусай. Май добру натуру, не приймеш карности на шкуру. Або ще: на щастя вселяке май серце однаке. Наше любомудриє, теж про май... А чехи гадають, що то květen. Хоч що хоч їм, а вони таки своє провадять.
От укрилося все маєм, зіллям-травою: коли місяць май, кождий собі дбай. Бо вже скоро зачервивиться, закомашиться червень-червець. Червцева юнь Юнонина. Чисто тобі Котляревський! За його то так і казали в церкві на той місяць — юнь.
А за юнем — юль. Липець по нашому. Що, не липець, а як? Ага — липень! Липа квітує, всі бачать. Ґедзень для коней, а від ґедзня кивень у них настає. Цезареві липцьові ґедзі не докучали, він той місяць навидів, з п'ятого першим зробив.
Серпень то серпень, вибачайте на тому всі Авґусти, Авґустовичі, Авґустівни, не буде вам іменин! От тепер те жито, як гай — знай жни собі.
А далі сентябрь, стародавнє — жовтень. Нубо годі, а де-ж вересень? Відповідає Грінченко увагою: "Съ этимъ значеніемъ въ словаряхъ Левченка, Уманця і Спілки, Тимченка, въ «Основѣ» 1862, № 9, въ новѣйшихъ календаряхъ: «Рідного Краю» на 1907, «Просвіти» на 1908, «Промінь» на 1908. У галичанъ — октябрь, а для сентября у нихъ — вересень. Желех."
От тобі й маєш! Загубився місяць! І цього вже вилами з ставка не виколупаєш. Стривайте, в римлян-же місяці були пронумеровані, щоб не покрали бува: сьомий (septem), восьмий (octo), дев'ятий (novem), десятий (decem).
Але таки покрали! Паздерник, паздернь у наддніпрянців суть, а жовтня нема, зразу листопад. Жовтень заховувався по галицьких календарях. І таки справді: в нас уже в "вересні" все жовте, а в "жовтні" все падає.
Далі ноябрь або-ж грудень. Холодна земля вже грудками береться. От тобі й дев'ятий місяць!
І далі вже студень у нас. Поверни мені мого наддніпрянського студня, галицька "Просвіто"! У вас і в Польщі ще грудки, а в нас уже студено!
Січень січе, на те він і генварь. Гріє це якось, хоч і зимно. А за січнем — син його лютий, сішненко. Що нам той Янус, той Фебруус етруський-европейський? Нащо мені музики, маю свої язики! В нас "Сішненко казав: як би мені батьковиї літа, то я б бикові третякові ріг ссадив, а дівці семилітці коромисел до плечей приморозив."
Місяць лютий питає — чи обутий? Обутий-обутий, взули нас, спасибі! В чоботи й патинки військового зразка — дуже вже модні. В них і виходимо знов стрічати Марса з тим маршовим марцем його...
Немає коментарів:
Дописати коментар