Де-далі, то все більше чуємо те проросле з літунського забобону, надмірне, граничне слівце "крайній": у "крайній розмові", "крайній зустрічі", "крайньому вилеті", — се-б-то там, де цивільний чоловік, і не думаючи, зразу бовкне "останній".
У тих словосполуках не останній, а крайній дає навід на приреченість, бо загин — то край, і перед краєм тільки щось останнє буває в-останнє.
Це непорозуміння приблудилося до нас, як звичайно, з близької мови. Хоча тамтешнє "послѣдній" ще безневинніше за наше "останній". Останнє, то те, що зосталося, а, отже, ще єсть. А "послѣднее" — "по слѣду" йде, воно просто, виходить, чергове.
Але хтось, не дуже до мови мисливий, придумав, що його остання зустріч із словником уже ніколи не повториться. То-ж він і в черги питає, хто крайній, ніби то не черга, а шерега чи лава.
Що-ж, кожне хліб їсть і кожному мова мовиться. Але нема чого заходити за край, накидаючи мові останні забаганки неповновагої простомовної моди, бо тут мові й край.
У тих словосполуках не останній, а крайній дає навід на приреченість, бо загин — то край, і перед краєм тільки щось останнє буває в-останнє.
Це непорозуміння приблудилося до нас, як звичайно, з близької мови. Хоча тамтешнє "послѣдній" ще безневинніше за наше "останній". Останнє, то те, що зосталося, а, отже, ще єсть. А "послѣднее" — "по слѣду" йде, воно просто, виходить, чергове.
Але хтось, не дуже до мови мисливий, придумав, що його остання зустріч із словником уже ніколи не повториться. То-ж він і в черги питає, хто крайній, ніби то не черга, а шерега чи лава.
Що-ж, кожне хліб їсть і кожному мова мовиться. Але нема чого заходити за край, накидаючи мові останні забаганки неповновагої простомовної моди, бо тут мові й край.
Немає коментарів:
Дописати коментар