Сьогодні здибав у Київі ще двох Шевченків, що ні за жадних умов чи обставин, ні в жадному товаристві не згодяться говорити нашою мовою. Як-що їм закинути, що вони мовою нашою гребують, то Шевченки мабуть заскочені будуть. Вони за ту мову ніколи не думають, як і за вимову свою у мові звичній, хоча та вимова може виказати їх у порядошномъ московскомъ обществе.
Шевченко сам, з найбільшої літери писаний, ніби проглитнув мову цілком. Ніби достатньо того, що той, істий Шевченко колись українською до схочу наговорився. Неначе-б то наговорився. Наче до питання можна не повертатися. І чи ми важимо, чи маємо силу, — якісь дрібні, грішні вкраїнці, чиє прізвище навіть не Шевченко й навіть не на -енко ніяк?
Шевченко сам, з найбільшої літери писаний, ніби проглитнув мову цілком. Ніби достатньо того, що той, істий Шевченко колись українською до схочу наговорився. Неначе-б то наговорився. Наче до питання можна не повертатися. І чи ми важимо, чи маємо силу, — якісь дрібні, грішні вкраїнці, чиє прізвище навіть не Шевченко й навіть не на -енко ніяк?
Може стане й того, що ми всі, услід за Кониським, величатимем Шевченка Шевченком-Грушівським? Ну, щоб розрізняти...
Немає коментарів:
Дописати коментар