Иноді маєшся як єдиний мурях на муравлищу. Ніби тобі одному, а не всім, дається чути конечна потреба в знарядді до виробництва. Хоч мале, та завзяте, хоч завзяте, та саме. Сунеш, цупиш оту свою космічну волосину чи патичину, нишпориш, отвору переломового шукаєш. А вже всі мурашки поховали подушки. Чи зникли без вісти.
Або й не зникли — комашаться, кепкують. А ти лізиш через них із своєю дурною роботою, підлазиш-перелазиш. Усім на заваді — як секундна голка, що встромляється не до речи то в мить, то в вічність.
Або й не зникли — комашаться, кепкують. А ти лізиш через них із своєю дурною роботою, підлазиш-перелазиш. Усім на заваді — як секундна голка, що встромляється не до речи то в мить, то в вічність.
Немає коментарів:
Дописати коментар