Я сам перший визнаю, що людей треба тішити, бавити, звеселяти, що без того тепер не можна. Але-ж треба потроху й розважати! Спершу розмовою розважати, розганяти тугу в знедолених вічним реготом глухих слухачів і сліпих глядачів. А далі вже тихцем і на шальках розважати, і в думках, і над справою. Бо голова від нестримного гогокання може лопнути, як та лямпа.
І вже, задається, як та бомба, лопла. Бо щось ісмеркло дочасно. Тільки пару від шепоту знати, та й то більше взимку, а не тепер.
Та що та лямпа! Уже, власне, й усі шклянки полопалися - нічим і сьміху запить. І не одне шепоче собі поетовими словами: "В самотині я зостаюся розважать-гадати..." Ну, то хай хоч у самотині.
І вже, задається, як та бомба, лопла. Бо щось ісмеркло дочасно. Тільки пару від шепоту знати, та й то більше взимку, а не тепер.
Та що та лямпа! Уже, власне, й усі шклянки полопалися - нічим і сьміху запить. І не одне шепоче собі поетовими словами: "В самотині я зостаюся розважать-гадати..." Ну, то хай хоч у самотині.
Немає коментарів:
Дописати коментар