Милість понімілости

Молишся без голосу, але хрипнеш і німієш. І ніби ніхто не може тебе почути. Та враз, несподівано, безголосого, німого чують. І до Слуху, немов соняшник до сонця, повертається голос. Одначе цить, мамина дитино, цить! Хай люде не чують.