Галантин

Якесь усе застигле, захололе, задубіле, заклякле й закоценіле. Саме такою я уявляв собі цю громадянську весну. Але не виглядав її — заплющував очі. І не сподівався — тримав на споді. Глуха колода ждання затисла в собі обмолодь, як у камінній жмені. І так забагато було будущини, навіть "ті хмари — плідної будущини тіні".
Але щось іде: чуєш, сурми заграли? Десь там — і так криво, фалшиво. Хай те десь буде не тут. Як-що настав час розплати, то я хочу простору.