Загубивши гребінця

Учора загубив десь дрібного гребінця. Як-що згубиш гаманця, то думка лиш за земне: як-же так, дурний, де ти був, про що ти думав, хто це тобі стільчика підставив — і клопоти, клопоти, клопоти. А з духовного тільки одно: не дай, Боже!
Загубивши-ж гребінця, починаєш пригадувати якісь невиразні, неясні перестороги й прочуття, якісь приховані погрози, щось із правди й сути стародавніх чарівних казок, щось із порозгублюваних у незліченних переповідях вістей: за гонитву й ліс, за силу й сон. Так, саме сон, бо сонні й нерозчісані наші душі...