Те, що ми тепер звикли називати "свобода совісті" (мабуть давальний відмінок), за часів правдивої для вкраїнської мови державности називалося "воля віри", це-б-то кожен вірить, як хоче, але вірить хоч у щось, не даючи свободи своїй совісті.
Ще говорили й писали "воля совісти". Тут уже бачимо, що совість вільна. Якусь совість усі мають, але дають їй волю. Бо часи-ж які? Так, скажімо, рік 1926-ий, дев'яносто літ тому. В червоному календарі ще й Великдень червоний. А що-ж? Воля совісти, але й воля віри.
Ми, християни, і в вірі невільні, й совість у нас на припоні. Совість дає закон, судить і карає. Яка з тих владних гілок пов'язується в нас із волею?
Воля в нас тільки не ходити на суд, відкинути закон й уникати кари. На цьому сьвіті, а на тім? Тому християни не можуть дати свободи совісті. І совість християнам не дає свободи.
Але не бійтеся ніхто, в кого совість увільнена. Тих бо християн — маленька меншина.
Ще говорили й писали "воля совісти". Тут уже бачимо, що совість вільна. Якусь совість усі мають, але дають їй волю. Бо часи-ж які? Так, скажімо, рік 1926-ий, дев'яносто літ тому. В червоному календарі ще й Великдень червоний. А що-ж? Воля совісти, але й воля віри.
Ми, християни, і в вірі невільні, й совість у нас на припоні. Совість дає закон, судить і карає. Яка з тих владних гілок пов'язується в нас із волею?
Воля в нас тільки не ходити на суд, відкинути закон й уникати кари. На цьому сьвіті, а на тім? Тому християни не можуть дати свободи совісті. І совість християнам не дає свободи.
Але не бійтеся ніхто, в кого совість увільнена. Тих бо християн — маленька меншина.
Немає коментарів:
Дописати коментар