Протилежність — забезпека незалежности. Треба нам мов ока в лобі шанувати своїх міжмовних омонімів. Щоб пішохід не ходив, а пішоходом ходив пішоходець. Пішохід — то тротуар. Просто тротуар такий рикучий, що цур йому, пек йому. А вже як пішохід ходором заходить — то не дай Боже.
Хтось неопасливо скаже: та нехай собі, ми вже так ізвикли. Не тра звикать! Витереблювання міжмовних омонімів мало за мету вгамування української мови: щоб московитові легше зносити, а малоросові лучче й не носити.
Мене згуста повідомляють, що, от, відмінили й те, й се. Питаюся: а в чому відміна? Відміни нема, а місце порожнем стоїть. Тож і міжмовних омонімів, ані відміняти, ані скасовувати не треба. Ті омоніми, як дуби, посаджено на прикмету проїжджачим, щоб знали, де що наше єсть.
Немає коментарів:
Дописати коментар