пʼятницю, 25 липня 2014 р.

Стоїть хата на белебні

 Пригадується мені, як відвідував я Гааґу ще перед кризою... Совіцькими часами на цьому байку можна було-б і скінчити думно. Як на тепер проваджу далі.
Вертаючи я з виправи до рибної ресторації, минав домівки простих нідерландян у середмісті. Вітальні були майже впорівень пішоходів, вікна  як четверта театральна стіна, й пішохідці могли бачити осьвітлений кін хатнього життя.
Уздрівши я таку дивовижу, якось нагло згадав, як у славутській господі моєї бабусі при смерканні негайно запиналися, ще й заколювалися пришпилькою половинки. Це пояснювалося так: ітиме хтось, завважить незапнені вікна, полізе підзирати. А то ще п'яниця котрий каменюкою шиби поб'є, щоб мешканці на очі не навертались. Слава Богу, ніхто не поліз і вікон не видер. Минулося.
Тоді в Гаазі я запитався в сопутника-голяндця: що то за знак? Відповідь була цілком проста: давніших літ нідерландяни геть усі були протестанти. А вони такий звичай мали: назвався християнином  лізь на чільне місце. Маєш бути прилюдний в усьому, крім купелі, вихідки й постелі. Християнинові повинно бути на видноті. Так воно й по християнстві лишилося.
До чого отся байка? Хоч круть, хоч верть, а приватнього життя і зазору немає. Його зужиткував містер Ґуґль. Скупий складає, а щедрий поживає. Тепер мусімо бути на видноті, хоч і мамонити. Доведеться жити по правді, бо нема де схоронитися. Але правдою може виявитися й публічність Содому й Гомори.

Немає коментарів:

Дописати коментар