вівторок, 1 липня 2014 р.

У лісі вовки виють, а на печі страшно

 Що воно за хижий зьвір ота насильницька українізація? Де він єсть? Хай нарешті вже мене проглине з зайвиною московської й англо-саксонської начинки? Де ті села й міста, що по них українство нагострили, як палю, де рідну мову забивають у пельку декляматорам "Сказки о золотомъ петушке"?
Де тобі! Насильницька українізація  це коли насилу додержується рідна мова по тих кутках, де її давно ганяють з рогачами, чи там, де вона сто літ плазує на череві й жалить у п'яти випадкових перехожих? Альтернатива такій українізації  вкорінення самохітнє. Заходімося коло того!
Але насильство, хоч удаване чи вигадане, легко породжує насильство супротивне. В українську мову стріляють іще раніше, ніж покажеться мовець із-за кущів. Десь вона виє, ненависна, бароккова, як скаженюка-вітер у бараковому комині. Страшить небачене-нечуване, смалений вовк у нічному степу. Де ти, насильницька українізаціє? Приплинь-приплинь до бережка! Все вже напоготові  й січне, й пальне.

Немає коментарів:

Дописати коментар