Був собі колись чи не був халіф Ватек чи Васік, нібито внук байковому Гарунові ар-Рашидові. З роду й з обов'язків монархових — правовірний і всемогутній. От і знудився, сердека. Звабив його Гяур принадами Палацу Попідземного Полум'я. От і вирушив той володар охотою з Самарри (не Самари) до Істахара, вдаючись дорогою до найвигадливіших викрутасів ґотично-естетичного, романтично-орієнталістичного гріха.
Так у Бекфордовому романі. Це, сказать-би то, аванґард, передове військо зла. Але примислені проавовірність і всемогутність можуть звільна посуватися й ув арієрґарді, з позаднім військом. Або й перебувати в глибокому запіллі зла. Там — чуття цілковитої безкарности й недіткненности через нечутливість до правди й байдужусть до чужих, невидимих мук; через нерозвиток хоч ґотичний, хоч естетичний, а хоч і романтично-орієнталістичний; через незглибну заклопотаність радощами неглибокими. Такому злу й у згубі ніколиться. Дуже квапиться воно до Палацу Попідземного Полум'я. Але просто до груби, з чорного входу, не вважаючи на музейні цікавинки парадного ґанку.
Так у Бекфордовому романі. Це, сказать-би то, аванґард, передове військо зла. Але примислені проавовірність і всемогутність можуть звільна посуватися й ув арієрґарді, з позаднім військом. Або й перебувати в глибокому запіллі зла. Там — чуття цілковитої безкарности й недіткненности через нечутливість до правди й байдужусть до чужих, невидимих мук; через нерозвиток хоч ґотичний, хоч естетичний, а хоч і романтично-орієнталістичний; через незглибну заклопотаність радощами неглибокими. Такому злу й у згубі ніколиться. Дуже квапиться воно до Палацу Попідземного Полум'я. Але просто до груби, з чорного входу, не вважаючи на музейні цікавинки парадного ґанку.
Немає коментарів:
Дописати коментар