Серік довга випала Петрівка, забарна. А відомо-ж: Спасівка — ласівка, а Петрівка — голодівка. Ще в п'ятій рана залізли в колодязь нашого двору хлопці, що темну нічку-петрівочку не балювали-бенькетували, а гріх долали. Тіло не обтяжене їдлом, а душа — клопотою. У руці — наш український коктейль, як не Молотова, то якогось броваря. Дзвенить, як козацька шабля, гостре, в кровину, слово. Ледача околиця ще намагається довгоспати, та де! Вам до нікчемної праці, а їм — до бою; а вони, зморені, здолані борці, тут і ляжуть у клюмбу, в грішну землю вгризаючись.
Не зневажмо нашого юнацтва за те, що не взяло вона гори над своїми, а більше нашими пристрастями й похотіннями. Але-ж бились, і як! Ще не край тій борні, не кінець тій змажці! Завтра, ну, позавтра, знов стануть до лав ці шаленці, знов здійметься над бойовищем сморід недобрих вражих цигарок, скікне запальна гискра, закотиться нестямне око, крикне-свисне на кінного піший-пішаниця. Сьвіт і почує, й побачить, а проте не второпає, що то за воювання.
Немає коментарів:
Дописати коментар