От і довелося пережить оте таємниче чуття соборности чи, мабуть, ліпше сказати — передчуття. Передчуття тої соборности, що знають душі праведні, коли з янголами разом славлять Бога в єдиному поривові, подмухові тварної наснаги. Чи спомин того стану, що, певно, пережили вірні в Десятинній церкві саме перед тим, як вона мала обвалитися, або навіть коли падало склепіння, небо розкриваючи. Це ніяк не схоже на одностайність орди, що з однієї стайні виводить кожному другого й третього коня, щоб чим-дуж дмухнути на шарпанину; на табунну однодумність, де одна-єдина думка суне, наче гусінь, землею, намацуючи чужого клаптя, щоб загарбать і з собою взять у домовину; на німотну однословність юрмиська, що роздирає иржаву горлянку в єдино потрібному "тут тобі й ГАК!".
Немає коментарів:
Дописати коментар