В українській культурній клясі така біда, що діти нерідко гучно зраджують варте діло батьків. Не хочу називати ймен — вони надто добре відомі. Саме прилюдність таких випадків образу й одразу скривджених дітей обертає в суту зраду. Так уже нам пороблено!
Але сама культурна кляса хибує на те, що не може жити ні в підпіллі, ні в запіллі. Вона покликана вести й кликати багатих і діяльних, стояти лановим і дорадником коло великої галасливої роботи.
Балачка це не порожня, бо ми приміряємося до загрози, коли фаховим українським женцям може відібрати жниво. Не дай, Боже, звісно! Але от я приглядаюся до своїх культурних ґрунтів: два імперських, як двері в зраду, й один найдорожчий загрожений свій. Скаже пан-меценат: нет такого языка, мужицкая речь, отказать! І що тоді? Знову тюпки Гоголеві вслід? Це ще гаразд, як Гоголеві, а ну, як хисту лиш на зраду й стане?
Ми живемо такою добою, що найпростіші вигади, ніби приречені на посьміх і забуття, ні сіло ні впало знаходять своїх послідовників. Може, доведеться понизитися й, як думав Стус, робити коло землі, та ще й дурних сільськомовних нащадків навести цілі череди? Хто сидітиме на землі, нишком злидні виплоджуючи, той і держати землю зчорнілими пучками буде, а за ним і нащадки його, кревні наступники. Бо ті, хто мусом обере утонченность и изукрашенность, уже напевно плодитимуться лиш у переноснім розумінні.
Маячня? Хай іде, як ідеться? Добре, як-що так!
Але сама культурна кляса хибує на те, що не може жити ні в підпіллі, ні в запіллі. Вона покликана вести й кликати багатих і діяльних, стояти лановим і дорадником коло великої галасливої роботи.
Балачка це не порожня, бо ми приміряємося до загрози, коли фаховим українським женцям може відібрати жниво. Не дай, Боже, звісно! Але от я приглядаюся до своїх культурних ґрунтів: два імперських, як двері в зраду, й один найдорожчий загрожений свій. Скаже пан-меценат: нет такого языка, мужицкая речь, отказать! І що тоді? Знову тюпки Гоголеві вслід? Це ще гаразд, як Гоголеві, а ну, як хисту лиш на зраду й стане?
Ми живемо такою добою, що найпростіші вигади, ніби приречені на посьміх і забуття, ні сіло ні впало знаходять своїх послідовників. Може, доведеться понизитися й, як думав Стус, робити коло землі, та ще й дурних сільськомовних нащадків навести цілі череди? Хто сидітиме на землі, нишком злидні виплоджуючи, той і держати землю зчорнілими пучками буде, а за ним і нащадки його, кревні наступники. Бо ті, хто мусом обере утонченность и изукрашенность, уже напевно плодитимуться лиш у переноснім розумінні.
Маячня? Хай іде, як ідеться? Добре, як-що так!
Немає коментарів:
Дописати коментар