У коридорах столичного Шевченківського університету гуляє-бенькетує майже поправна московська, й уже напевно — реґійональна. Сторожко з парадних патретів придивляються до того Огієнко, Антонович, Багалій, — і вдоволено мружиться з-під чорної шапки Бердяїв.
Нагадую, як у цій самій alma mater професор Микола Йванович Дубина вичитував могильним посьпівом, ніби якийсь лиховісний лірник:
— Останнім часом я помічаю, що де-які з наших студентів, замісць вправлятися в интеліґентності української мови, говорять на перервах російською!
Перевівши гострий погляд із стосика своєї праці на професора, Петро Таращук відчеркнув:
— А як це воно — вправлятися в интеліґентності української мови?
Тоді відповіди на це питання ми не дістали. А тепер я думаю: може й справді варто було таки повправлятися?
— Останнім часом я помічаю, що де-які з наших студентів, замісць вправлятися в интеліґентності української мови, говорять на перервах російською!
Перевівши гострий погляд із стосика своєї праці на професора, Петро Таращук відчеркнув:
— А як це воно — вправлятися в интеліґентності української мови?
Тоді відповіди на це питання ми не дістали. А тепер я думаю: може й справді варто було таки повправлятися?
Немає коментарів:
Дописати коментар