Їду нашим українським містом Адесом, на щиті читаю: "Родной регион — родной язык!". Слушна гадка, думаю собі, шкода, не по наськи висловлена.
Що правда, треба зазнати певних душевних перетворень, щоб рідний край, рідна земля обернулися людині на щось таке як отой "рідний реґійон". Може хтось намагається жити на своїй, Богом даній землі, а хтось мешкає там само, але вже ніби в иньшому вимірі, в ріднім реґійоні.
Цікаве й саме слівце "реґійон", що теперка, як вигляда, належить чи не до найуживаніших. Виразно пригадую, що вперше почув його в есесесерівській "Міжнародній панорамі", що тоді правила людям чи не за єдине вікно в незнаний "міжнародній сьвіт". Нею того випуску провадив наш земляк, Ігор Фесуненко. Моднява прикладка прищепилася на стовбурі нашої сьвідомости, радісно буяє, а проте значіння її й далі темнісіньке. Де ті таємничі "реґіойни", великі вони чи малі, хто там пробуває й чим дихає? Припускаю, що якимось морозом, бо слово те чуже, далеке й холодне.
Отже, підсумовуємо: рідному краю в дарунок — вірність і відданість рідній мові. Гай-гай, заклик потужний, вабливий, але вже, має бути, так міцно поснули наші вкраїнці, що невідомі брати мусять на нашій землі бити на сполох, словом сильним, мов трубою, міліони звать з собою. І, бачиться, цього разу мілійони таки справді "радо йдуть". Дай, Боже, як той мовляв, нашому теляті...
То чи почуємо, чи прокинемось, чи заголосимо нарешті, німі братове-дерева?
Що правда, треба зазнати певних душевних перетворень, щоб рідний край, рідна земля обернулися людині на щось таке як отой "рідний реґійон". Може хтось намагається жити на своїй, Богом даній землі, а хтось мешкає там само, але вже ніби в иньшому вимірі, в ріднім реґійоні.
Цікаве й саме слівце "реґійон", що теперка, як вигляда, належить чи не до найуживаніших. Виразно пригадую, що вперше почув його в есесесерівській "Міжнародній панорамі", що тоді правила людям чи не за єдине вікно в незнаний "міжнародній сьвіт". Нею того випуску провадив наш земляк, Ігор Фесуненко. Моднява прикладка прищепилася на стовбурі нашої сьвідомости, радісно буяє, а проте значіння її й далі темнісіньке. Де ті таємничі "реґіойни", великі вони чи малі, хто там пробуває й чим дихає? Припускаю, що якимось морозом, бо слово те чуже, далеке й холодне.
Отже, підсумовуємо: рідному краю в дарунок — вірність і відданість рідній мові. Гай-гай, заклик потужний, вабливий, але вже, має бути, так міцно поснули наші вкраїнці, що невідомі брати мусять на нашій землі бити на сполох, словом сильним, мов трубою, міліони звать з собою. І, бачиться, цього разу мілійони таки справді "радо йдуть". Дай, Боже, як той мовляв, нашому теляті...
То чи почуємо, чи прокинемось, чи заголосимо нарешті, німі братове-дерева?
Немає коментарів:
Дописати коментар