Гортаю вартісну книжку "Сповідаю гріх, панотче" від сьвященника Олексія Мороза з підзаголовком "Найповніший спис гріхів і способів боротьби з ними". Року Божого 2005 Московський патріярхат увінчав це видання 1-ою Всеросійською православною премією сьвятого правовірного князя Олександра Невського. Сам автор у зверненні "До читача" зазначає, що в праці скористався з як дореволюційних, як і сьогочасних джерел. Що правда, звичаєм таких видань, на самі джерела ніде не вказано.
Гріхи розкладено за заповідями, з докладним з'ясуванням сути цих останніх. Нас цікавить п'ята заповідь: "Шануй батька твого й матїр твою, щоб довголїтен був ти на землї, що Господь, Бог твій, дасть тобї". Між иньшими гріхами тут подибуємо "Заходолюбство й нехтування рідних традицій", "Віддання переваги роботодавцям-чужинцям та чужовірцям над руськими православними людьми", "Запозичення від чужоземців очевидячки шкідливих звичаїв", "Втеча з отчини й мешкання без потреби за кордоном".
Наперед знано, скільком нашим вельмишановним землякам, звиклим думати, що на чужині вся правда й сила, самий цей перелік насипає перцю під ніс. Але православним братам і сестрам даю на особливу увагу розділ "Віддання переваги чужим мовам перед рідною".
Тут на початку вчительна цитата з Сьвятого Письма: "...діти їх говорять пополовинї по азотсьски, або мовою инчих народів, і не вміють говорити по юдейськи. Я лаяв і кляв їх за се...", — тут його велебність цитату завершує. А ми продовжимо: "...а декотрих чоловіків бив, скуб їх за волосся й заклинав Богом, щоб вони не видавали дочок своїх за синів їх, і не брали дочок їх за синів своїх і за себе."(Неємія, 13:24-25).
Далі наводжу суворий висновок самого панотця у власному перекладі: "Так ревно свого часу повставав пророк Неємія проти нехтування своєї мови заради чужої. Єсть такі руські, що ніби встидаються своєї мови, свого народу, своєї культури, маючи Русь за дику, "неинтелліґентну" країну, всіляко намагаються дорівнятися до чужоземців, аж до вживання мови їхньої. Иньші руські без жадної на те потреби сповняють свою річ макаронічною говіркою, словами чужоземного походження. Знов, як по революції, коли намагалися заступити руську бесіду невтямною мовою абревіятур і кримінально-містечковим жарґоном, поринули в нашу словесність чужомовні слова й вирази, запопадливо впроваджувані в сьвідомість людей засобами масової информації.
Навіть на самі букви руської абетки ведено наступ. Латиниця витісняє їх з міських вивісок. Мета цієї интервенції, як і року 1917-го, — пригнітити й знеохотити національну сьвідомість, позбавити руських благословенного засобу єднання, змоги втямити перебіг подій. "Новомова", переростаючи береги філології, стає питанням морального здоровля нації. Нищено духовний зв'язок поколінь. Вади, позначені незвично мовленими американізмами, так як утрачають свою згубність, уже не відтручують доброзвичайних, але ще не досить досьвідчених молодих людей. "Новомова" допомага розбещувати душі руського люду, сплоджує розпусту, насильство, безкарність. Тому кожен руський православний повинен стояти на сторожі коло своєї мови, не поступатися чужим повівам, боротися з латинщиною й засьміченням як із чужою й шкідливою пошестю".
Що-ж я маю діяти, православним українцем бувши? Певно-ж, що боронити своє від згуби, плекати й передавати потомним поколінням, полоти бур'ян на нивці своєї душі; в тому — мій сьвятий обов'язок вірного чада Матері-Церкви.
Спаси Біг тебе за науку, земляче превелебний, в чужині уславлений!
Гріхи розкладено за заповідями, з докладним з'ясуванням сути цих останніх. Нас цікавить п'ята заповідь: "Шануй батька твого й матїр твою, щоб довголїтен був ти на землї, що Господь, Бог твій, дасть тобї". Між иньшими гріхами тут подибуємо "Заходолюбство й нехтування рідних традицій", "Віддання переваги роботодавцям-чужинцям та чужовірцям над руськими православними людьми", "Запозичення від чужоземців очевидячки шкідливих звичаїв", "Втеча з отчини й мешкання без потреби за кордоном".
Наперед знано, скільком нашим вельмишановним землякам, звиклим думати, що на чужині вся правда й сила, самий цей перелік насипає перцю під ніс. Але православним братам і сестрам даю на особливу увагу розділ "Віддання переваги чужим мовам перед рідною".
Тут на початку вчительна цитата з Сьвятого Письма: "...діти їх говорять пополовинї по азотсьски, або мовою инчих народів, і не вміють говорити по юдейськи. Я лаяв і кляв їх за се...", — тут його велебність цитату завершує. А ми продовжимо: "...а декотрих чоловіків бив, скуб їх за волосся й заклинав Богом, щоб вони не видавали дочок своїх за синів їх, і не брали дочок їх за синів своїх і за себе."(Неємія, 13:24-25).
Далі наводжу суворий висновок самого панотця у власному перекладі: "Так ревно свого часу повставав пророк Неємія проти нехтування своєї мови заради чужої. Єсть такі руські, що ніби встидаються своєї мови, свого народу, своєї культури, маючи Русь за дику, "неинтелліґентну" країну, всіляко намагаються дорівнятися до чужоземців, аж до вживання мови їхньої. Иньші руські без жадної на те потреби сповняють свою річ макаронічною говіркою, словами чужоземного походження. Знов, як по революції, коли намагалися заступити руську бесіду невтямною мовою абревіятур і кримінально-містечковим жарґоном, поринули в нашу словесність чужомовні слова й вирази, запопадливо впроваджувані в сьвідомість людей засобами масової информації.
Навіть на самі букви руської абетки ведено наступ. Латиниця витісняє їх з міських вивісок. Мета цієї интервенції, як і року 1917-го, — пригнітити й знеохотити національну сьвідомість, позбавити руських благословенного засобу єднання, змоги втямити перебіг подій. "Новомова", переростаючи береги філології, стає питанням морального здоровля нації. Нищено духовний зв'язок поколінь. Вади, позначені незвично мовленими американізмами, так як утрачають свою згубність, уже не відтручують доброзвичайних, але ще не досить досьвідчених молодих людей. "Новомова" допомага розбещувати душі руського люду, сплоджує розпусту, насильство, безкарність. Тому кожен руський православний повинен стояти на сторожі коло своєї мови, не поступатися чужим повівам, боротися з латинщиною й засьміченням як із чужою й шкідливою пошестю".
Що-ж я маю діяти, православним українцем бувши? Певно-ж, що боронити своє від згуби, плекати й передавати потомним поколінням, полоти бур'ян на нивці своєї душі; в тому — мій сьвятий обов'язок вірного чада Матері-Церкви.
Спаси Біг тебе за науку, земляче превелебний, в чужині уславлений!
Немає коментарів:
Дописати коментар