Сей час минущий, а як-же багато він од нас вимага — як мучить нашу думку й пам'ять. Намісць вічного, змушує слинити й жвакати скінченне. Дочасне на снідання, зникоме в обіди, перебутнім і повечеряєш. Коли-ж це все мине? Коли вже знов запанує мудра передбачуваність, здогадність? Коли сьвіт перестане прокидатися в неповторно страхітливому дні сьогоднішньому, а не так, як і тисячу років тому?
Немає коментарів:
Дописати коментар