Щоб не ляскати дурно вченими словами — субстрат там, чи суперстрат — скажу причтою: що питома вкраїнська в нас — то підлога, втоптана в хаті земля. Й уже так була втопталася, що нічого й не виколупаєш, як загубив, і роздивлятися нічого. Не родить уже та бита земелька, не розвивається, а так собі — походжаєш, топчеш. Окрім підлоги, однак, мали ми ще й налогу: он московська стеля яка — висока, далека, а в хаті темно так, що й образів не видно. Стелю тую перекладуть — ми й не прикметимо: була московська, стала ангелянська. Коли не бачиш стелі, за крокви — ані гадки, а вже за небо над стріхою — й поготів.
Немає коментарів:
Дописати коментар