Як-що перекладати уважно, сказати-б, на пів синхрону, ретельно відкидаючи в непотріб аж цілу половину, знати чи вірити, що знаєш відрізнити своє зерно від чужої полови в одежі слова, то можна працювати самому вічно, як perpetuum mobile в сьвітовій порожнечі, де тільки ти — й час, і простір, і сьвідомість.
На жаль, я так не можу. От перекладаю синхронно "Єдині новини" й прикро всьвідомлюю, що то вони, а не я, є той єдиний вічний двигун. Жаден иньший двигач не міг-би працювати на паливній суміші журналістьської мови: в кого хатньої, геть непридатної для службових потреб, у кого суто службової, не при хаті згадуючи. Може тому рушій чмихає, дрижить і дирчить — инакше він не вміє й не зміг-би. Журналисті нестямно шаленіють у мовнім обертанні, захлинаються, клекочуть, плюються несамовитими словами. А я мушу наздоганяти, крити мокрим рядном, випереджувати. Я швидший!
Немає коментарів:
Дописати коментар