Чи сказати правдоньку? А наша мова... репресована! Як? Та ось так і отак. А ще... Т'але стривайте: чи настала вже пора сказати всю правдоньку? Де-котрої не скажеш, то вона й мовчить, їсти не просить. І кому від того збиток? А люде спокійні, потроху собі звикають і до правди. Ще й де-які речі справді такі... видимі, очевисті, що показувати пальцем якось і гріх.
Але суд нашу правду суворо судить. Скасовує, бо там пів правди тільки. Нема, каже, не по вашому буде. Люд ізвик до неньки-брехеньки, а ви їм півправду пхаєте. Ще потруяться, не дай Боже!
Бо Атени знали, що вони не Афіни, а тільки Атени. А там, у тих Атенах наша европейска правда зароїлася. То наша лямпа й лямпада, то наша апотеоза.
Немає коментарів:
Дописати коментар