От ми коли вчилися, моє покоління, то велику нехіть мали до марксистсько-ленінської науки. Й то не через надмірне знання чи цинічне недбальство, а так:
"Передчуттям спокою і нудьги
Мене хвилює мертве листя долі..."
Справді-бо: хвилозопия чи хай уже там ваша філософія — то знаття про незнання, наука про незнане:
"Що день — все ширшає сьвідомість,
Все глибший розмах у думок..."
А тут тобі маєш історичний матеріялізм: історія звершилася, а метеріялізм — ну, нехай собі матеріялізм. Чин пізнання, власне, завершено. Історія ще не звершена, але есхатологічна стінка вже десь близенько. Непогамовна наука ще викопуватиме й підкидатиме якісь феномени, номени й навіть нумени, а матеріялізм, гостро наїжачений остаточною істиною, наколюватиме їх на вила, розглядатиме, пояснюватиме й заводитиме до каталогу.
І всі здобутки минувшини — то зламані логоси: їх треба скласти, полагодити й запаркувати в технопарку. Роботи-працюки аж вилискують — головне, не пробувати їх увімкнути, бо то матеріяльна музейна історія. Мертвуща вода зцілює, але без живущої годі оживити.
А от цікавість до остаточної істини де-не-десь ожива: кортить іскрутити матеріял провинної історії раз назавсігди.
Немає коментарів:
Дописати коментар