Старшому синкові загадали виконати з ангелянської мови ось яке завдання: дитина оголошує про свій намір, а їй відповідають два голоси: "positive parent" і "negative parent". Не добрий і злий, а плюс і мінус.
Дитина — то шахи. Вона завляє: "Я — пішак!". Хід білих — хід чорних. І пішла, розходилася хода! Хапають дитину за пішаки, за коники, за слоники, за вежі, за вільнії кралі й обмежені королі. "Ти так? А ми ось так!" І життя спокійно лежить, прикидаючись дорогою, а насправді воно — квадратово мощений двір. Гравці нагуляються й підуть собі геть. А покинені постаті на своїх вічках іще довго огинатимуться, некеровані: "То так чи так?"
Тії постаті як не вічні, то майже вічні, поки людства. Міняються тільки гравці, відгулявши білими й чорними. А вже пласка основа шахівниці — таки вічна, хай там що. Хоч у школі, дале-Бі, вивчай.
Немає коментарів:
Дописати коментар