Щаслива нахідка

У нашій совіцькій школі, зразу над коном парадних сходів, якимось дивом було написано: "Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох..." Малося на увазі, що десь там угорі манячить, раз-у-раз дулею поринаючи в кешеню, рятівна рука Москви.
Коли вкраїнська мова була заперта в льохи "спецхранів", доводилося хоч-не-хоч її вигадувати. Хто вигадував? Хай лишаться анонімами, бо то сьвяте. Але тепер на віщо? Треба жити не вигадками, а знахідками.