Сяка-така напасть, та спати не дасть

У Шаламова в "Колимських оповідках" це вже було: зголоджені та виниділі, мордовані тілом і душею, люде починали битися з будь-якої, найнікчемнішої причини. Злість була тільки на товариша. Злости було багато, та сили, на щастя, мало. І все теє коїлося серед бранців винних і невинних, добрих і лихих, дружніх і ворожих, своїх і чужих.
Хтось і спитає: а ці чого човпуться та чубляться, де то вже їх так морило та мучило? Так це вони кілька поколінь тому з катування й ганьби вже були вмерли, а тепер тільки вовтузяться, як примари.