Що далі живу, то все більше підростає знайомців, що молоденькими бралися, привели хоч одненьке, то вже тими літами мали-б бути дідами та бабами. Діти їхні вже давно на відданні та оженінні, вже дотопталися до віку Джулєьтиної мами й навіть мамки, а не беруться й діток не водять. А ти-ж, на двадцятці спізнавши радість батьківства, у глибу свого серця вже й дідуєш, і бабієш. І десь починає дуплитися тихе сирітство. Аде проти цивілізації трудових бджіл, як то кажуть, не попреш.
Немає коментарів:
Дописати коментар