"Свої болі — пусте, сьвітове горе велике." Так, здається, має думати Вкраїна. Воно й слушно виходить. Наша біда показала, який тепер сьвіт настав. Про христинина то й не несподіванка зовсім, але чогось не лекшає: знав я, знав та ще й вірив-вірував, а що з тим удіяти? Чим зарадити сьвітовому горю? Лягти вмерти. Дак уже не раз виглядали кончини сьвітові. Полежиш-полежиш, а кончина все не йде. А в животі бурчить і бурчить. Одно напевно, як і дума думала, а пісня піяла: козацькая здобиченька марно пропадає.
Немає коментарів:
Дописати коментар