Коли я був малий, малечі дарували оливці. Були вони, тверді й ламкі, тому я малював красками. А ви вірите, що випадає тільки німецькими хварбами? Пхе, звичайнісінький мовний пуризм. Дак ото красками. Коли-ж з'явилися зарубіжні фльомастери (тепер маркери, як у соційології), то було сьвято, то й вони надто швидко списувалися й геть виписувалися. Тому краски й досі надійніші. Та мало хто з дітей (і батьків) уже пробує красками з пензликом і склянкою води на поготові: дуже вже клопітно та неохайно.
Цими днями хотів занотувати до робочого щоденника замовлення "оливчиком", а механічний зламався. Згріб кольрові — иньші не пишуть, бо дуже тверді, а иньші твердо поламалися. Ні на йоту не змінилися, рідні — традиція!
Немає коментарів:
Дописати коментар