Раз, він ніде не зник, ба більше: він скрізь помостився, викидаючи наше питоме. А друге, що він помилешний. Мається на увазі займенник "який", що береться перекладати московський сполучник "который". Великий подвижник нашої мови, де (а не "в якій") і досі є місце подвигові, таке, що хоч конем гуляй, де без подвига не дається навіть первісна грамотність і розумність, — дак ото, кажу, наш подвижник Антоненко-Давидович усім нагадував ув СССРі, як треба говорити. Показував "Як ми говоримо" й пояснював, як насправді треба. Один із таких напоминів називався "Літера, за якою тужать" (ув СССРі тужили за "ґ"). А от иньший наш подвижник, трохи раніший за Антоненка, Микола Сулима в своїй "Українській фразі" про такий ужиток пише відверто й промовисто: "Тільки звичка, вихована на російській чи польскій мові, тільки рабська залежність від російсьих і польських зворотів може бути підставою для вживання релятивно-сполучного постпозитивного який." Виходить, не помирилися. А все через недобру звичку, що за сорок років (1928-68) устигла вкоренитися в совіцькій український мові. Покидаймо ті звички, скільки хто може. Хоч дано їм уже додаткових сорок і на другі сорок захід.
Немає коментарів:
Дописати коментар