Це такий оглав у "Словникові чужомовних слів", що спорудили Бойків, Ізюмов, Калишевський і Трохименко. Словник уперше виданий у Харкові, року 1932-го. Слово "скорот" чи знайде хтось по иньших словниках. Однак, безперечно, як "спис" коротший проти "списка", так само й "скорот" коротший проти "скорочення". До того, й логічний наголос припадає тоді на найдовше слово "найважливіших". А "скороти", диви, самі скорочуються.
Тут маємо правдивий розвиток мови тої пори, коли мова ще здужала розвиватися. Бо старовинні книжні слова на "-ння", граматичним своїм походженням ніби субстантиви, давно вже вкраїнській мові здавалися нелюбі, й вона, де тільки могла, заміняла їх або кортшими формами ("викид", "вилив", "вимір") або й зовсім инакшими іменниками ("впад", "наїзд", "забіг" намісць панівного тепер "вторгнення", що є кепсько замасковане врочисте "вторженіе").
У своїх "Нарисах з української синтакси" Сергій Смеречинський дуже припрошував українців до того, щоб вони й далі так скорочували й заміняли, плекаючи кожне свій кетяг із цілонародньої виноградної лози. Але хто тепер чує крех чи крехкіт слабої мови? Тільки "крехтання"! І знов усяке "-ння" несьвідомо сприймається як учена відмисленість чи одволіклість.
А таки дуже важливі для нас скороти! Кете лишень спис найважливіших!
Немає коментарів:
Дописати коментар