Заздрю на тих, хто зустрічається з українською мовою тільки в касі. Бо от мною вона говорить. І що-ж тепер — маємо разом то виринать, то потопать? Ах, той човен у синім морі... Неначе... Ще й блідий місяць на ту пору.
Дніпро вже, до речи, давно не реве. А як і стогне, то так тихо-тихенько. Й у тій тиші грімко лунає вкраїнський дзюркіт.
Немає коментарів:
Дописати коментар