Падають тяжкі дощі, й уже скоро люде падатимуть тяжко сонні. Забуття не буде в тому сні, бо все потрібне забуте ще за чуйности.
Іще гадючиться фейсбукова стрічка, але ніхто вже не бачить зміїної голови. І сама голова вже не чигає, а чхає. Чхає на всіх.
А столи застеляються надчитаними книжками, очі застилають надглянуті кіна, в вухах стигне щось надчуте й облишене сумно густи. І все воно тече сторінками, стрічками, каденціями й уливається в не всесьвітню, а ніщосьвітню потопу.
Немає коментарів:
Дописати коментар