Хоч де-які

"Ми в осени таки похожі 
 Хоч капельку на образ Божий.
 Звичайне, що не всі, а так,
 Хоч де-які."
Ці рядки навіть у Шевченка вразили мене дивом. Воно віршувалося собі далі, та однаково вийшов уривок - урвалося щось. Бо хіба не досить і того, що очутившись од літа, чоловік в осени побачив дзеркало, а в нім одбиток - себе як образ Божий. І та крапелька схожости десь поповзла по непромитій шибі душі.
Не всі, звичайне, не всі. Але добре, що ти оце зараз серед них.
"І хочеться сповідатись,
  Серце розповити,
  І хочеться... Боже милий!
  Як хочеться жити,
  І любити Твою правду,
  І ввесь сьвіт обняти!"
Піду нині посповідаюсь. Осіння буде сповідь.