Реально

 Іду, чую:
— Ми с нім ріальна наржалісь!
Це вже не молодиця мовить, а старша жінка, чоловік не такий звичайний сказав-би, що й "баба". Ніби хтось отутечки колодачем свиснув — і далі вже реально: всіла в тіло ножова иржа. Та ні, цур тобі, пек тобі! Тут тільки вухам перехожим ріжуть.

Бо я чогось думав, що слід казати з наголосом на "и": "нажрались", "наржались". Ох, забуваєшся ти мені, мовсковськая мово! Треба березовиці попить.

Т'але де-ж він теперки, той, що так іржав? Чи-ж наіржався-нарізався до схочу й до несхочу? Либонь уже годі з його: "лежить убитий або спить".
Really? Чи, той, шо, реально? Бо коли люде отак іржуть, як коні, чи відрізнять вони дійсність од справжности? Може й не було "його", а так — гістерика. Бо тепер вона вже не як коник, а сидить совою.