Читаю Вишню, ще передтабірного, але вже совіцького Вишню, й - ой, лишенько мені! - костричаться блохи обмилок і похибок. Де? В українській мові! В кого? Таж у Вишні самого!
Чи-ж то не наруга, чи то не зневага з мого боку - отаке й думать?!
Однак таки справді в интонації раннього Вишні вже вчується передгомін пізніщих тріюмфальних маршів суржикової интеліґентської оркестри. Мова Вишневих усьмішок уже вигинається в потрібний бік і радісно повискує, наче добре розхилена дворучна пилка. У цьому розумінні небіжчик Тарапунька був вірним наступником гумористичного метра. Просто він мусів, як на свої часи, бути глибшим і послідовнішим.
Раз, вони обойко знали мову з рідної хати, а не зо словників, що їх вони могли ще бачити "словарями". Такі мовці робили й роблять із українською, що хочуть, просто теперки рідна гутірка вельми підупала на силі. Друге, в їхнім гуморі виразно вчувається нотка сумної іронії з того приводу, що, скажімо, Кременчук уже не може називатися Кремінчуком. А третє, гумористи чуйно, але не насторожено слухають гамір улиці, що де-далі, то все більш полюбляє кинути просто в пику липке московське слівце.
Ми тепер, живучи "по русифікованих містах", але вже не боячись владного копняка, що знов запхне нас до славленої Вишнею "самостійної дірки", можем усім тим не перейматися, а спокійно ловити мовні блохи й пильно роздивлятися їх повидну. Бо вже сьвітить нам геть незалежне сонце.
Чи-ж то не наруга, чи то не зневага з мого боку - отаке й думать?!
Однак таки справді в интонації раннього Вишні вже вчується передгомін пізніщих тріюмфальних маршів суржикової интеліґентської оркестри. Мова Вишневих усьмішок уже вигинається в потрібний бік і радісно повискує, наче добре розхилена дворучна пилка. У цьому розумінні небіжчик Тарапунька був вірним наступником гумористичного метра. Просто він мусів, як на свої часи, бути глибшим і послідовнішим.
Раз, вони обойко знали мову з рідної хати, а не зо словників, що їх вони могли ще бачити "словарями". Такі мовці робили й роблять із українською, що хочуть, просто теперки рідна гутірка вельми підупала на силі. Друге, в їхнім гуморі виразно вчувається нотка сумної іронії з того приводу, що, скажімо, Кременчук уже не може називатися Кремінчуком. А третє, гумористи чуйно, але не насторожено слухають гамір улиці, що де-далі, то все більш полюбляє кинути просто в пику липке московське слівце.
Ми тепер, живучи "по русифікованих містах", але вже не боячись владного копняка, що знов запхне нас до славленої Вишнею "самостійної дірки", можем усім тим не перейматися, а спокійно ловити мовні блохи й пильно роздивлятися їх повидну. Бо вже сьвітить нам геть незалежне сонце.
Немає коментарів:
Дописати коментар