Дупло зо шпаками

Ох, ця вже мені поезія, а надто пісенна! Котрий чоловік не любить налити, пригубити та й випити на здоровля її дешевого вина: "А вона, а вона сидітиме сумна..."
Хто вона, чого сумна? Дак хто-ж його зна! Кортить утекти від справжньої сумної через тебе неї, й десь повити, як вітер, у відпитане серед лісу дупло - туди, куди, слава Богу, нема тобі ходу:

В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла —
Та й сам улізаю.

Ходжу голий по дуплі…

І так довго, смашно походжаю. Поки не треба вертатися туди, де вона, де вона...