Лобода гине. Молодші рослинки аж багриніють, ніби присьвічують купальським папоротневим чароцьвітом, згадуючи універсальні перемоги в конкуренції, звитяжених садових, польових, городніх. Лободи-попередники довго були безсмертними, але в останній мент передали синам штахвету недіткненности. Сказали, що то єдино заради змін.
Усе зав'ядало, половіло, кришилося, а вони буяли геть-усюди, бо знали, чого хоче тутешня земля, як у посуху берегти тиху вкраїнську воду, чого бракує иньшим тутейшим рослинам - тубільцям і зайдам, культурним і натуральним.
Літо було їхнім зеленим океаном. Осінь мала стати їхнім золотим пляжем. Хіба то вигадка, хіба не правда тому?
Лобода - всесьвітник із українським прізвищем. Лобода, хоч де помандрує, зразу ставить хату. Звісно, з лободи, але як тут і була, камінно.
А таки лобода невблаганно гине. Ах, яка прикрість, яка кривда!
Але стривайте! Минеться зимова криза, весняна рецесія - і ви побачите як вільне ринкове безсмертя, молодість, жвавість, гнучкість, міцність ізнов вигулькнуть, наче тут уродилися. Ніби з-під землі. А як по правді - то з-під вічности.
Усе зав'ядало, половіло, кришилося, а вони буяли геть-усюди, бо знали, чого хоче тутешня земля, як у посуху берегти тиху вкраїнську воду, чого бракує иньшим тутейшим рослинам - тубільцям і зайдам, культурним і натуральним.
Літо було їхнім зеленим океаном. Осінь мала стати їхнім золотим пляжем. Хіба то вигадка, хіба не правда тому?
Лобода - всесьвітник із українським прізвищем. Лобода, хоч де помандрує, зразу ставить хату. Звісно, з лободи, але як тут і була, камінно.
А таки лобода невблаганно гине. Ах, яка прикрість, яка кривда!
Але стривайте! Минеться зимова криза, весняна рецесія - і ви побачите як вільне ринкове безсмертя, молодість, жвавість, гнучкість, міцність ізнов вигулькнуть, наче тут уродилися. Ніби з-під землі. А як по правді - то з-під вічности.
Немає коментарів:
Дописати коментар