Не лексикограф із мене, але ось як міркую. Кримський і Єфремов готові були ідеологічно згоджуватися з Луначарським, з дідьком лисим, готові були проти передніших словників нехтувати певні способи засвоєння чужих слів, народні: першу відміну й "и" замісць "і" ("машиниста"), "хв" замісць "ф" ("шахва"); модерні — середньо м'яке "л" і збереження роду першослова ("пляншета" — тут і миле нашій мові ненасильницька хвеминизація чужих слів), навіть літеру "ґ" ("интриґа"); — і все це аби лиш заховати й передати (переховати) так добре знаний їм скарб питомих українських слів.
Саме тому їх і втяли. Бо вже голодного 33-го року було ясно: власне слово для народу — й життя, й пожива.
Навздогін цьому дописові скажу, що славетні лексикографи могли керуватися тут своїми щирими вподобаннями й переконаннями. Я сам недостатньо обізнаний, щоб про це судити. Але по суті, зважаючи на тодішній український правопис, це могло виглядати як назадній рух ув очах злобителів української мови. Недурно ж еміґрація так завзято трималася "Голоскевича" аж до з'яви в ній "найновітнішої хвилі".
ВідповістиВидалити