Люстра, навіть малі люстерка — то маґічні двері, ще й прочинені. Але мало ми туди заходимо, тільки заглядаємо. А як і заглядаємо, то бачимо лиш себе. Коли-ж це камери по телехвонах, хоч і сьвітлять ніби, а самі — темні глухі кути, де на стінці якась парсуна намальована. Дівчата сидять у метрі, переглядають свої патрети, а нічогісінько не вбачають, окрім брехливо підмальованої краси.
Немає коментарів:
Дописати коментар