Він що-разу свою гадку ліпить, як ляпаса на лице: лясь! — а що, почули? Таки чують, але вдають, що ні, бо не бажають живити упиря тою дорогоційною медійністю, що самі ледве висмоктали, як шпекову кістку, з чужого часу, а, отже, життя. Знов летить грудка болота в щось знайоме чи й знане, а може й дороге, — плескає в долосі цілий однодумний тузінь: ач, як зацідив! І тут ніхто не перечить і не доточує своїх знаннів: усі бережуть і гріють дорогоцінну медійну снагу.
І я не закладатиму того калатальця мокрою бавовною — хто потрапить заперечити пустомудрі думки? Зате вони, як ті матиці, легко підставляються під ливарний потік мого мислення.
Немає коментарів:
Дописати коментар