Пригадую оповідку однієї старшої моєї сьогочасниці:
— Вітчим було вип'є чарочку та й ходить за мамою, просить у неї. Без чарочки не просив, а під чаркою зачинав. А вона його знай одганя. І чого? Любила-ж, так багато вони вкупоньці пережили: з нами двома її взяв, ще й спільних двоє в них зразу померло. А от не давалося — та й вже. Чогось жалько було.
Немає коментарів:
Дописати коментар