От нам здається щось з'ясованим, бо воно пояснене, вияснене нам. У самих словах криється настанова ясности, то-б-то просьвітлення й вивчення на видноті. Але виявляється, що ми з'ясовуємо, переважно на те, щоб більше не розуміти й не бачити того, до чого так ніби докладно вже присьвітили, щоб одтепер і завсіди твердо тямити.
Цілі соціяльні мережі висять кругом, щоб люде могли, соціялізуючись, приставати до любого їм з'ясування й уже не бачити нелюбого їм ноумена чи навіть просто феномена. В тому розумінні мережі — це товариства самохітньої, всуспільненої сліпоти. Але сліпоти переконаної, що вона вже все бачила, бо, бач, із'ясувала.
Сліпота ця, одначе, зовсім не суцільна, бо варто лиш одвернутися од своєї низки, що, поклавши передньому руку на плече, чвалає буцім за кимось і кудись, і ти вже розрізняєш полум'яні погляди полив'яних очей чужого ключа. Леле, як-же вони не розглянуть, не розгледять!? Бо зорять із свого з'ясування.
Немає коментарів:
Дописати коментар