Кінець твору

Скляна незгорненна книжка
лежить на столі
догори лицем.
Вперлися в стелю
застиглі баньки.
Наче люстро сліпе,
що колись-то знало, де сонце.
Крапка читацької уваги
впала, аж дзенькнула,
на прозірну кригу ставка,
кригу книги.
Чи то піт
з високого чола?
Чи сльоза
з вражливого ока?
Ні, здалося!
То просто порох
пойнявся страхом,
а не вогнем
од надто довгого
дожидання
дотику пучки.