Поглянеш на Небо — а там небко, макітра банею, повна каші, — туй-туй ляпне, заліпивши рота. А каша така, що й сала не треба. Зварилася, доспіла, аж пашить! А ще вчора зіроньки сяли, як просіяна крупа. І от вони набралися соку та й усмагли вже. Навіть хмари, хмаринки наймізерніші, й ті ситі, як сметана. На те й духовність, щоб на що-день діставати ляпку каші, такої, щоб ніде більше й не нализуватись. Бо порожня небесна миска не вабить земного писка.
Немає коментарів:
Дописати коментар