Важкий той самохітній подвиг голоду: почуваєшся гидко, а виглядаєш чудово. Але-ж і тих чудових виглядів не бачиш, бо все зазираєш у себе, як у напхане мотлохом дупло. Зазираєш, а потім, як у Руданського:
"В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла
— Та й сам улізаю."
Тільки шпаченят нема: чи то ще не прилетіли, чи то вже полетіли. Що й казати, вижене голод на холод.
"В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла
— Та й сам улізаю."
Тільки шпаченят нема: чи то ще не прилетіли, чи то вже полетіли. Що й казати, вижене голод на холод.
Немає коментарів:
Дописати коментар